#сам_собі_букчелендж Vol 1: Янагіхара і кишечник

- шото мені скучно, подумала оленка, давай шось собі пообіцяєм?
- а давай! — відповіла оленка бо завжди так робить — канєшна!
і тут як на зло на очі попався пост про минулорічний #bookchallenge_ua і я подумала, що багато читаю, от прям дохріна. але по-перше, багато читаю всякой дряні в електронці, а по-друге, ніде про це не розказую (крім може лайвлібу і то…)
отже, #сам_собі_букчелендж
1) 75 книг до наступного жовтня (не 200, я не готова)
2) мінімум 30 з них повинні бути паперові, 30 українською, 30 нонфікшн. може нарешті дочитаю те що лежить вже півроку.
3) писати про всі прочитані книжки
4) раз на місяць заходити в книгарню за дозою.

І головне — не читати все підряд, бути ретельнішою у виборі і викидать нафіг, якщо не йде (зараз я чесно дочитую все, навіть якщо тошно)

1. «Маленькая жизнь» Ханья Янагихара
(російською — аудіокнига і електронка, художня)

Цю книжку мені ще весною порадила і подарувала Женя з Highbrow, поки я там працювала. Вона (книжка, не Женю) тоді на лайвлібі крутилась в бестселерах і маст рідах. Я довго її відкладала, бо здоровенна, але коли шукала якусь начитку собі в дорогу на мотоциклі, знайшла її на торентах і вирішила, що якраз вистачить на наш євро-мото-тріп і залишиться. Це її я слухала, коли ми потрапили в ДТП в Бродах. Дуже дивне відчуття, коли раптом валяєшся на дорозі, все болить, а найбільше бажання — видерти навушники, вимкнути спокійний голос. Аудіокнига, до речі, цілком пристойна, але зараз не про це.

В першій частині все ще було ок. На стільки ок, що я навіть скачала книжку мамі на телефон, бо вона зараз фанат аудіокниг і поглинає їх зі швидкістю світла. Але потім я істерично писала їй: не слухай! Не слухай цей адіще!

Найжорстокіші сцени книжки якраз співпали з часом, коли мені самій хотілось ридать від безпомічності, тому заходили на ура — огидно до тошноти, але не з тобою. Це книга про дружбу на все життя і постійні вибачення за те, в чому власне і не винен зовсім. Про те, що коли болить дуже сильно і дуже довго, до цього звикаєш, це стає частиною тебе і здається нормальним. Вже навіть не хочеш цього позбутись.

Штука, яка найбільше зачепила — головний герой, Джуд, вірить всім, хто каже, що він поганий і не вірить нікому, хто каже, що він хороший. Десяток близьких друзів всю книжку намагаються переконати його, що він не лайно. Але пережитого протилежного досвіду занадто багато.

Не читати, якщо хочеться чогось «легенького, але не дурного». Читати, якщо хочеться загрузиться і відчути, що some people have real problem

2) “Внутрішня історія. Кишечник — найцікавіший орган нашого тіла” Джулія Ендерс. 
(українською, паперова, нонфікшн, тобто бінго).

Про неї я накатала окремий пост, бо хороша.

Пункт про нову дозу з книгарні виконаний “Інтернатом” Жадана. Залишилось до нього добраться.