Так і чому ж нації занепадають?

59. «Чому нації занепадають. Походження влади, багатства та бідності» Дарон Аджемоґлу, Джеймс Робінсон (паперова, українською, нонфікшн)

«Нації занепадають, коли мають екстраткивні економічні інститути, що підтримуються екстрактивними політичними інститутами».

Це, власне, відповідь на питання із заголовку.

По хорошому, я мала б накатать про цю книжку здоровенний пост, бо цікавої інформації там дофіга і читала я її вічність. Але з іншого боку всю ідею можна узагальнити однією фразою: «І - інститути». От якщо ви не знаєте, що таке інститути, тоді таки треба читати.

Але оскільки у цього бестселера Нью-Йорк Таймз безсовісно заморочений (судячи з вкладки-роздруківки в моєму екземплярі - просто хріновий) переклад, і читається вона туго, я зекономлю вам час:

• більшість сучасної нерівності виникла в XVIII столітті як результат промислової революції;

• На рівень добробуту нації не впливають географічне положення, клімат чи освіченість її громадян. Вся справа в інститутах, які можуть бути екстрактивними чи інклюзивними, залежно від того, як розподіляються влада (політичні інститути) і гроші (економічні). Екстрактивні (англомовним тут простіше) - це еліта гребе собі все і живе за рахунок решти 95% населення, інклюзивні - коли кожен має право вибору, отримує те що заробив і може бути більш-менш впевненим, що завтра це в нього не заберуть.

• Перехід з екстрактивних в інклюзивні як правило відбувається завдяки критичному збігу обставин. Наприклад, чума в Європі у XІV ст. скосила половину робочої сили, решті стало сильно простіше домовитись між собою і сперечатись з дядьой-феодалом: або дай нам більше грошей/свободи, або сам поли свої бур'яни. Ну чи якось так.

• Перше інклюзивне суспільсьво виникло в Англії. «Це стало результатом взаємодії між малими інституційними відмінностями і критичними збігами обставин, зокрема Чорною смертю й відкриттям Америки.»

• Екстрактивні інститути не завжди означають занепад. Наприклад, СРСР «прекрасно» собі розвивався, ВВП росло і все таке. Але у такого розвитку завжди є межа, тому що немає інновацій. А їх немає, бо еліта боїться "творчої деструкції" - коли з'являється щось нове, завжди ламається щось старе. От вони й забороняють все нове, щоб ненароком не зламати те що працює - режим.

• Критичні збіги оставин не визначені наперед. Читай: історія непередбачувана і спроектувати процвітання неможливо. Має просто пощастити, а потім треба хапатись за цей шанс. Кому хапатись? От невідомо. Ця книжка дуже цікава, щоб козирнуть знаннями про те, чому в Ботсвані добре, а в Узбекистані погано, але вхлам непрактична.

• Донорська допомога не допомагає. Там сторінок на двадцять пояснюється чому, але я вже замахалась, тому просто повірте на слово. Вона може полегшити якісь конкретні життя (біженців, жертв війни), але глобально перебудувати країну - ні.

Ця книга як дисер, з якого прибрали посилання (список літератури, звісно, залишили). Якби по ній довелося здавати екзамен, я б, певно, здуріла (а вона читається так, ніби потім обов'язково спитають). Це книга однозначно не для запою, а я такі не дуже люблю. Але якщо ви за розмірене читання... виберіть шось інше, або хоча б оригінал.