#сам_собі_букчелендж Vol 8: Кундера і Жадан

Внєзапно цей тиждень був абсолютно книжково прекрасним. В честь чого я вирішила трохи розширити челендж, бо 50 — це геть не серйозно, треба хоча б 75. З них 30 нонфікшенів, 30 українською, 5 англійською (сподіваюсь, буде більше) і 30 паперових. Наступного тижня покажу першу статистику, а поки що:

14. «Невыносимая легкость бытия» Милан Кундера 

(російською, кіндл, фікшн)

ЯК?? Як я могла не читати цього раніше? Я, хто задихався від захвату, читаючи Кортасара і Павича, хто плакав над «Занадто гучною самотністю» Грабала, а Грабал же чех. Чому при таких розкладах Кундера висів в мене в хотілках кілька років і я боялась його відкривати? Мабуть, збивав з толку опис «інтелектуальний роман», я чекала мільйону аллюзій, незрозумілої мови і відсутності сюжету. Але все не так. Тобто, він, звісно, до біса інтелектуальний, серйозний і складний з купою знаків, символів і мотивів, але він, чорт забирай про любов, її там стільки, що в книжку навіть не поміщається. Тому який сенс описувати сюжет чи навіть атмосферу. Але просто щоб ви знали: танки в Празі і багато-багато відповідальності за власний вибір і за магію випадковостей. І трохи Бетховена: Es muss sein!

«Бетховенский герой — атлет по поднятию метафизических тяжестей»

15. «Інтернат» Сергій Жадан 

(паперова, українською, фікшн) 

Я люблю вірші Жадана, а проза — вся не моя. Кундерівські герої — я, а герої Жадана — не я. Або я, але така, якою не хочу бути, від якої хочеться відгородитись, за яку соромно і сумно. Ви знаєте, що «Інтернат» — це про нашу війну. Тільки не про тих, сильних, хто точно знав, за кого він тримає автомат, а про інших — тих що ні за кого, «маленьких людей», яких нічого не стосується, які нічим не цікавляться, намагаються бути осторонь — і не виходить. Це подорож туди і назад, вчитель Паша майже як хоббіт-рицар у квесті. Треба шукати дорогу через туман, сніг, бруд, холод, будинки без вікон і стін і постійний вогонь. Треба добратись до замку закреслено інтернату і врятувати принцесу закреслено племінника. Треба тікати від власної смерті із запахом псини. Треба нарешті визначитись, на чиєму ти боці, навіть якщо «нікого не шкода».

Ця книжка дуже поетична, дуже сумна і в дуже незручному форматі.

«Дивний час: нікого не можна втримати, ні за кого не можна вчепитись.»

Колись я навчусь красиво фоткать книжки. Це одне з завдань челенджу.