#сам_собі_букчелендж Vol 7: про поведінкові патерни і одного нейрохірурга

З тих пір, як почала писати про книжки, стало значно легше про них говорити. І навіть розуміти стало легше, і пам‘ятати щось особливе про кожну. Але тільки не радити. Мене іноді питають шо почитать, і я впадаю в ступор. По-перше, мене дуже рідко щось по-справжньому чіпляє, а по-друге, на смак і колір фломастери різні. Правда, є в мене один безпрограшний варіант, про нього в наступному випуску, а поки що:

12. “Перемикайся. Стань тим, ким хочеш бути» Маршал Ґолдсміт, Марк Рейтер 

(паперова, українською, нонфікшн)

Про те як дорослим змінити свою поведінку щодо інших людей, стати більш усвідомленим і менше шкодувати про свої слова і вчинки. Класичний селф-хелп, коли з усім погоджуєшся, але навряд чи багато з описаного втілиш в життя. Зрозуміла, що такі книжки мене швидше дратують, ніж надихають. Хоча в цій же книжці написано чому — нам треба інструктор. Навіть найкрутішим з нас, тим в кого сили волі і мотивації хоч відбавляй, все одно потрібен зовнішній контроль, хоча б на певний час. Автор сам платить баришні, якій звітує щовечора телефоном, відповідаючи на свої «активні запитання».

І це ще одна річ з цієї книжки, яку я заберу собі, принаймні спробую. Ставити питання не «чи правильно я їла сьогодні» (бо якщо ні, завжди можна все звалить на обставини), а «чи достатньо я старалась правильно їсти/отримувати задоволення/бути уважною до себе і рідних/ваш варіант бажаної поведінки». Відчуваєте різницю?

Що запам‘ятати: історію про порожній човен.

13. «Когда дыхание растворяется в воздухе. Иногда судьбе все равно, что ты врач” Пол Каланити 

(російською, кіндл, нонфікшн/автобіографія)

“По-настоящему понять полученные мной впечатления я смогу только тогда, когда выражу их средствами языка”

Не могла не прочитати після відгуку Marinich, і після Генрі Марша. Я люблю книги про нейрохірургію і філософію відповідальності, трохи менше — про смерть. Мене зачепило не так, як очікувала, а підзаголовок «долі все одно…» взагалі трохи обурив. Тому що долі все одно не тільки те, що ти лікар з дипломом по англійській літературі, а й те, хороший ти чи поганий, рятував життя чи калічив, писав книжки чи дивився тєлєк і так далі. Просто все одно. Хоча книжка не про те, яка доля нерозбірлива, а про прийняття. Може, про той самий «порожній човен» — в хворобах, як правило, ніхто не винен, особливо в смертельних, тому все що лишається — жити поки живеться.

Запам‘ятати: фото автора з родиною.