#сам_собі_букчелендж Vol 11: про письменництво і пустелю

20. On Writing: A Memoir of the Craft - Stephen King
(англійською, аудіокнига, нонфікшн)



Ням ням ням і ще раз ням. Давно не слухала нічого read by the author, а англійською ще давніше, лінива я. Але у випадку з Кінгом, він читає вголос швидше, ніж я з читалки. Тому кілька прекрасних тижнів ми разом шлялись по місту.

«This is a short book because most books about writing are filled with bullshit.

Про хороші книжки мені зазвичай хочеться писати мало, крім того, що вони хороші. Так от, ця хороша, смішна і корисна. Корисна тим хто

а) любить книги Кінга (це не я, я в принципі не люблю фантастику і жахи)
б) хоче писати художні книги (знову не я, або я 10 років тому)

Цікава - всім іншим, просто тому що класно написана неординарною людиною. Перша частина - коротка автобіографія Кінга, де, крім історій про те, чому він перестав довіряти лікарям і як підтирався отруйним плющем, ви дізнаєтесь, що писав він з дитинства, як робота з мовою заважає творчому процесу, а робота в пральні - навпаки, як важливо мати підтримку і не зупинятись.

Частина, власне, про письменництво не скаже вам майже нічого нового, якщо ви хоча б колись пробували написати текст довше однієї сторінки. Щоб добре писати, треба багато читати і писати ще більше. Писати щодня, регулярно, не чекаючи натхенння, воно приходить в процесі. І головне, це повинно подобатись. Інакше ніяк. В цій частині купа корисних порад про мову, розвиток подій і діалоги, про тему і редагування, воркшопи і відмови. І трохи не дуже корисних для неамериканців - про журнали і агентів.

І третя частина, про життя, - продовження автобіографії після нещасного випадку. Ви можете це уявити, але краще почитайте, він пише дуже широ і безпафосно, на скільки можна позбутися пафосу, коли пишеш про життя і смерть.

Від цієї книжки хочеться згадати, що колись же мені вистачало уяви на, хай і наївний, але цілком магічний реалізм сторінок на 30 і навіть впертості на його редагування. Так шо полізу в дропбокс, де ще з старого домашнього компа збережені десяток текстів часів моєї дуже творчої молодості, поплачу від ностальгії і поплююсь від дитячого невміння. А вам колись хотілось писати всерйоз?

21. «Цветок Пустыни» Уорис Дири, Кэтлин Миллер 
(російською, кіндл, нонфікшн/біографія)

 Приблизно раз на 20-30 сторінок книжки я думала «бля ну і дічь!» Історія моделі Уоріс Дірі - могла б бути класичним «попелюкшовим» сюжетом, якби не була такою шокуючою.

Вона народилася в родині кочівників-скотоводів у сомалійській пустелі, в 4 роки її згвалтував батьків друг (про це вона розповідає якось мимоходом), в п’ять їй зробили обрізання (вона сама цього хотіла, бо це означало стати жінкою. Хто ж розказував малій дитині складнощі процедури ржавою бритвою без анастезії). І при цьому вона згадує своє дитинство як цілком щасливий час із родиною і природою. В 13 батько зібрався видати її заміж за якогось діда і вона втекла з дому, розбила голову чуваку, який намагався її згвалтувати, наймитувала в багатших родичів у столиці (її мати була з хорошої родини, але вийшла заміж за кочівника) і в решті решт поїхала в Лондон покоївкою дядька-посла. А коли дядько повертався додому, залишилась в Британії без мови і документів. Просто не змогла повернутись додому без грошей. Робота в макдональдсі, перша фотографія, перший дзвінок від агенства, проблеми з паспортом і панєслась.

Я це все вам розказую, бо це загальновідомі факти, інтернет повний біографій Уоріс. Але книжка - це не тільки біографія, це ще й емоція, особистий шлях від наївного бажання пошвидше вирости до розуміння власного каліцтва і спроби не допустити щоб це сталося з іншими. Історія про те, як розказати на весь світ про найбільшу свою таємницю, знаючи що співвітчизники тебе точно не зрозуміють і навіть засудять. Але і знаючи навіщо ти це робиш. 

Книжка написана аж у 1998-му, але мені здається, час у Сомалі йде сильно повільніше ніж ми звикли. Я от зараз спеціально погуглила, громадянська війна в цій країні триває з 91-го до сьогодні, а про обрізання (не тільки в Сомалі) досі пишуть шокуючі лонг-ріди. Наприклад, за даними ЮНІСЕФ щодня цю процедуру роблять 8000 дівчаток по всьому світу. ВІСІМ ТИСЯЧ, Карл! І ніхто толком не знає чому й навіщо, крім того що «так робили завжди».

«Эти междуособные войны, как и обрезание женщщин, порождены эгоизмом, жадностью и агрессивностью мужчин» 

- пише Уоріс і доволі різко пропонує відрізати все «зайве» чоловікам. Як би я не намагалась бути толерантною, мені важко з нею не погодитись коли йдеться про африканських мусульман, у неї багато аргументів.

Не буду давати лінків на статті про обрізання, якщо ви не в курсі погугліть, але попереджаю, книжка Дірі - чи не найприємніше чтиво про це. Вона принаймні розбавлена позитивною життєвою філософією.