#сам_собі_букчелендж Vol 10: риба-Лінч

Цього тижня я знову читала чотири книжки одночасно. Днями бачила на блозі якабу гайд по подарункам для різних типів читачів. Впізнала себе у «всеядному і вічно голодному». І це не тільки про книжки)

На тижні взяла у Оксани ще три книжки, а по дорозі додому зайшла в книгарню і вийшла звідти ще з двома (і зовсім я не жадна, такі умови челенджа!): українське видання Маргарет Етвуд із фантастично красивою обкладинкою, і «Як писали класики», бо давно хотіла, а зараз якраз слухаю Стівена Кінга. І поки не дослухала, воть:

18. «Само собой и вообще» Кристина Нёстлингер 

(російською, кіндл, художня).

Люблю дитячі книжки, які корисно прочитати кожному дорослому. Це якраз одна з таких. Головні герої і оповідачі — троє дітей подружньої пари на межі розлучення: дівчинка-підліток з її першими закоханостями, хлопчик-розумник 13 років, і семирічний непосидючий Шустрик. Вони люблять обох своїх батьків, але мама і тато більше не люблять один одного і досить голосно це демонструють. Батьки впевнені, що діти не в курсі, діти сподіваються, що вони помиряться. Трохи сумна, але дуже зворушлива і мила історія. З неказковим хепі ендом, як і має бути.

«По-моему, для долговременной любви нужно быть по-настоящему хоршим человеком, и если ты именно такой человек, то сможешь любить всякого со всеми его странностями. Но для этого нужно немало доброты, терпимости и понимания.»

19. «Поймать большую рыбу. Медитация осознанность и творчество» Дэвид Линч

 (російською, паперова, нонфікшн)

Ця книжка була в Андрія ще до нашого знайомства і я забрала її з його кімнати в квартирі батьків, бо ну Лінч же. Сам Андрій, правда, відгукувався про «рибу» не дуже позитивно і тепер я розумію чому.

Кому сподобається:

1. фанатам Лінча. Тільки трушним, не таким як я, бо треба бути дуже в темі. Тому що це збірка його нотаток про творчість, а якщо ти не знаєш/ не памятаєш, про що та творчість — без толку. При чому бажання передивитись кіно під час читання у мене не виникло, що вже поганий знак.

2. тим, хто не соромиться слова «трансцендентальний». Я, наприклад, соромлюсь. Воно з тих слів, які я не можу говорити в голос без іронії, його не можна вставити в розмові щоб не здавалось що ти вийо…, навіть якщо ти знаєш, що воно значить.

Лінч пише, що всі ми можемо за допомогою трансцендентальної, вибачте на слові, медитації, потрапити в «єдине поле» і ловити в ньому рибу, тобто ідеї. Я цілком і повністю згодна з тим, що медитація корисна, і навіть з тим, що ідеї витають в повітрі, але те як райдужно про це пишеться в книжці, викликає недовіру, і стає просто не цікаво. Мені дуже шкода вам про це казати, але немає однієї універсальної штуки, яка може вирішити всі проблеми людства, навіть якщо нею займатиметься «квадратний корінь від одного відсотка населення планети». Медитація — прекрасний інструмент для роботи с собою. Але мир у всьому світі… Серйозно?

Заради справедливості, є тут одна абсолютно прекрасна глава — про страждання.

«С точки зрения здравого смысла, чем больше страдает художник, тем менее плодотворной становится его работа.»

Страждання — не обов’язковий супутник геніїв. Нещасні поети і художники-алкоголіки, каже Лінч, були б набагато продуктивнішими і глибокими, якби не страждали. Якщо ви думаєте, що душевний біль додає творчості гостроти — ви помиляєтесь. І тут мені хочеться йому вірити.