Ні сонце, ані смерть. Або старість не радість?

45. «Ні сонце, ані смерть» Генрі Марш (паперова, нонфікшн, українською)

«Ні сонце, ані смерть неможливо зустріти, не відводячи погляду» каже в епіграфу Ларошфуко. Хоча в книжці йтиметься переважно про смерть: про старість, її прийняття і неприйняття, і «краще піти надто рано», але про це пізніше.

В оригіналі ця книга називається Admissions, можна перекласти як доступ або прийняття, але ще одне значення - «визнання беззаперечних фактів, якими б болісними вони не були». Власне, цим і займається нейрохірург Генрі Марш після виходу на пенсію - думає про свої помилки і перемоги, про те, що вміє і про те що забув, про досвід і любові, роботу і старість, дружбу і її закінчення, Україну і Непал (із порівняннями, які нам не дуже лестять).

«Я» - минущий електрохімічний танець, утворений міріадами бітів інформації»

Це книга старої людини і роздуми про смерть можуть пригнічувати, але мені хочеться вірити у його відвертість. І це вже друга книга про нейрохірургію за останні кілька місяців, де я читаю про прийняність евтаназії. Марш, як і Дік Свааб говорить, що евтаназію треба узаконити, бо це  хороше рішення для тих, хто хоче піти з життя гідно, а не безвольним овочем з деменцією і хворобою Альцгеймера. Ви можете про це подумати, якщо не подумали після фільму "До зустрічі з тобою".

Із цікавого безвідносно до теми:

• Джо Блогс — це британський Джон Доу (неопізнаний труп)
• число Данбара — 150, означає, що ми можемо мати неформальні особисті зв'язки приблизно зі 150 людьми. Якщо їх більше, виникає потреба у «лідерстві, знеособлених правилах і функціоналі»
• Я не одна така: "Така собі форма магії: якщо страждатиму зараз, то уникну страждань в майбутньому"

Ви би знали, скільки годин ми з терапевтом витратили на розмови про цей "магічний нереалізм". І шо тепер виходить, це може тривати аж до старості???